14 липня в межах Українського тижня міжнародного кримінального правосуддя, який вшосте проводить Центр громадянських свобод відбувся вебінар «Екологічні злочини за українським і міжнародним законодавством» від Майкла Келлі – професора права Крейтонського університету (США) й керівника Кайманського центру міжнародного кримінального правосуддя, який допомагає українським прокурорам притягати до відповідальності винних в екологічних злочинах. Експерт окреслив стан українського й міжнародного законодавства у сфері злочинів проти довкілля, роль досвіду України в його розвитку та перспективи його застосування в судовій практиці. Ділимося нотатками з події.
Екологічні злочини в контексті війни РФ проти України
Збройна агресія РФ проти України має нищівний вплив на довкілля. Екологічні злочини вчиняють під час бойових дій усі роди військ. Наприклад, російський військовий флот знищив обстрілами, мінами та інтенсивним використанням сонарів від 37500 до 48000 дельфінів, тобто кожного шостого в Чорному морі. Прикметно, що навіть наземні операції завдають шкоди дельфінам – унаслідок руйнування Каховської ГЕС у Чорному морі опинилися тисячі літрів забрудненої води, що також можна вважати окремим екологічним злочином. За оцінками експертів, продовження війни здатне призвести до цілковитого вимирання дельфінів на території України.
Крім того, російські військові вдавалися до бомбардування лісів, забруднення водних шляхів, мінування природоохоронних територій і сільськогосподарських угідь. Зараз близько третини українських полів забруднені нерозірваними боєприпасами, що суттєво шкодить сільському господарству та загрожує продовольчій безпеці.
Ці злочини вражають міжнародну правозахисну спільноту та спонукають розробити ефективний міжнародний механізм притягнення винних до відповідальності. Досвід України може змінити розуміння злочинів проти довкілля й визначити подальший розвиток міжнародного права в цій галузі.
Місце екологічних злочинів у міжнародному та українському законодавстві
Розслідування екологічних злочинів на рівні МКС може відбуватися в контексті злочинів проти людства, воєнних злочинів або злочину агресії. Окремих норм щодо екоциду в Римському статуті немає, однак Асамблея держав-членів 2024 року зробила спробу включити екоцид до юрисдикції МКС. Зміни не були здійснені, але здобули широку підтримку. Експерти вважають, що криміналізація екоциду може запобігти його повторенню в майбутньому, доповнити норми статті 8.2(b) Римського статуту щодо воєнних злочинів і сприяти захисту довкілля. З іншого боку, криміналізація екологічних злочинів потребує їх точного визначення, чітких механізмів встановлення умисності та зв’язків між діянням і його наслідками.
Також можливе включення шкоди довкіллю до переліку злочинів проти людства згідно з новим міжнародним договором, який розробляє Комісія ООН із міжнародного права. Римський статут і напрацювання міжнародних кримінальних трибуналів не містять окремих положень щодо екологічних злочинів. Винні можуть постати перед судом, лише якщо вдасться виявити об’єктивну складову злочину (actus reus) та довести провину
(mens rea), що складно зробити без чіткого визначення екоциду.
Майкл Келлі стверджує, що український досвід може розширити розуміння екоциду, та закликає визначати його як «поширену, довготривалу чи серйозну шкоду довкіллю, зокрема різноманіттю, природним ресурсам, сільському господарству чи ландшафтам із метою зашкодити цивільному населенню». На його думку, включення сільського господарства до компонентів довкілля спростить притягнення російських військових до відповідальності за засмічення українських полів боєприпасами. Не менш важлива частина цього визначення – намір завдати шкоди цивільним, що є обов’язковим складником злочинів проти людства. Якщо довести його не вийде, не можна буде відкрити провадження про екологічний злочин у такій правовій рамці. Відтак, українські правоохоронні органи та міжнародна правозахисна спільнота мають об’єднати зусилля для створення окремого правового механізму для розслідування екологічних злочинів.
Українське законодавство дозволяє кваліфікувати екологічні злочини РФ у два способи: як воєнні злочини або як випадки екоциду. Кожен із цих шляхів має свої переваги та недоліки у процесі збору доказів і судового розгляду справи. Від вибору українських правоохоронців може залежати те, як надалі розслідуватимуть екологічні злочини на міжнародному рівні. «Ви зробите те, чого ще не робила решта світу. В публічному міжнародному праві справи не формують прецеденту, але прецедентом стає практика, тож Україна може бути в цьому лідером», – вважає професор Келлі.
Злочини проти довкілля як різновид воєнних злочинів
Засудження за злочини проти довкілля як різновид воєнних злочинів може відбуватися на підставі статті 438 Кримінального кодексу України, що стосується порушення законів і звичаїв війни та відповідає нормам Женевських конвенцій. ЇЇ можна застосовувати у взаємодії зі статтею 8.2(b)(IV) Римського статуту, який охоплює «навмисну атаку з усвідомленням, що вона спричинить смерть чи поранення цивільного населення або руйнування цивільних об’єктів чи поширену, тривалу й серйозну шкоду довкіллю, очевидно неспівмірну з конкретною та чіткою очікуваною воєнною перевагою». Стаття 55 першого Додаткового протоколу до Женевських конвенцій також зобов’язує комбатантів докладати зусиль для захисту природного середовища й забороняє методи ведення війни, що можуть йому зашкодити й поставити під загрозу здоров’я та життя населення.
Попри широку нормативну базу, труднощі можуть виникнути під час судового розгляду воєнних злочинів проти довкілля. Наприклад, відповідач може застосувати на свій захист аргумент про те, що він завдав шкоди довкіллю з військової необхідності. МКС вважає руйнування природного середовища обґрунтованим, якщо воно було здійснене для досягнення чіткої військової цілі, як-от для послаблення військової спроможності ворога. Доцільність такої шкоди оцінюють офіцери на полі бою та у штабі. Відтак, спростувати аргумент про військову необхідність можливо, якщо довести, що офіцер бажав або передбачав завдання шкоди довкіллю на природоохоронних територіях. Для цього корисною буде мапа природоохоронних територій, яку регулярно оновлює Міністерство захисту природних ресурсів і довкілля України. З її допомогою станом на 2024 рік було задокументовано шкоду, завдану збройною агресією РФ на 30% природоохоронних зон України. Показовий приклад – викрадення рідкісних тварин і рослин із заповідника «Асканія-Нова» на Херсонщині. Можна очікувати, що російське командування має ці мапи та свідомо віддає накази про непропорційну шкоду природному середовищу. Головне завдання сторони обвинувачення в цьому випадку – довести прямий причинно-наслідковий зв’язок між наказом командира та шкодою довкіллю.
Також проблемою може стати вимірювання завданої шкоди природному середовищу, яка, згідно з міжнародним правом має бути «поширеною й довгостроковою або серйозною». До кількісної оцінки наслідків екологічних злочинів, на думку Майкла Келлі, необхідно залучити наукову та експертну спільноту.
З іншого боку, сторона обвинувачення, відповідно до Римського статуту, може посилатися в суді на необхідність захисту довкілля як цивільного об’єкта. Навіть в умовах окупації природне середовище залишається власністю України, що юридично зобов’язує військових РФ уникати шкоди довкіллю. Отже, екологічні злочини та розкрадання врожаю, вчинені ворогом на тимчасово окупованих територіях, також мають бути задокументовані та розглянуті в суді.
Злочини проти довкілля як екоцид
Засудити винних в екологічних злочинах за екоцид дозволяє стаття 441 Кримінального кодексу України. Вона передбачає ув’язнення строком від 8 до 15 років за «масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу». Кримінальне провадження за цією статтею можна відкрити ще до того, як природна катастрофа дійсно настане.
Для ефективного застосування цієї норми Кримінального кодексу та доведення злочинів у суді потрібно уточнити, який саме ступінь ушкодження є «масовим знищенням» флори та фауни та що означає «отруєння атмосфери та водних ресурсів». Розробка чітких кількісних критеріїв вимірювання завданої шкоди дозволить пришвидшити судовий розгляд справ і забезпечити рівність усіх обвинувачуваних перед законом.
Необхідним кроком для створення дієвої законодавчої рамки щодо екологічних злочинів, яка відповідала б реаліям війни, є запровадження єдиного розуміння екоциду як «незаконного й умисного діяння, вчиненого зі знанням, що є висока ймовірність серйозної та поширеної або довготривалої шкоди довкіллю». Це формулювання, на відміну від запропонованого статтею 8.2(b)(IV) Римського статуту щодо воєнних злочинів, висуває менше вимог до складу злочинів проти довкілля й розширює свободу правоохоронних органів у відкритті й розгляді подібних проваджень.
Складні аспекти судового розгляду екологічних злочинів
Незалежно від того, як саме буде кваліфіковано злочин проти довкілля, у процесі розслідування може виникнути низка проблем.
- По-перше, складним питанням залишається доведення прямого умислу, що необхідно для притягнення винних до відповідальності як за міжнародним, так і за українським законодавством.
- По-друге, природний об’єкт або середовище, якому завдала шкоди армія РФ, може не належати до переліку, визначеного чинним законодавством. У такому випадку доведеться спиратися на відповідні міжнародні правові норми та звичаї.
- Крім того, більшість російських офіцерів, винних у злочинах проти довкілля, вдасться засудити лише заочно. Навіть якщо вироки in absentia не будуть здійснені, вони створять практику судового розгляду подібних злочинів на національному та міжнародному рівнях.
Насамкінець, для належного здійснення правосуддя у справах про екологічні злочини вони мають бути ретельно задокументовані. Важливими аспектами цього процесу є фіксація злочинів проти довкілля на тимчасово окупованих територіях із залученням громадських організацій, використання свідчень російських військовополонених про злочинні накази їхніх командирів та експертна кількісна оцінка шкоди, завданої природному середовищу.
Міжнародне право щодо екологічних злочинів наразі пропонує радше орієнтир, ніж чітку інструкцію для їх розслідування. Кримінальний кодекс України дозволяє кваліфікувати злочини проти довкілля, вчинені військовими РФ в Україні, як різновид воєнних злочинів або екоцид. Використання національного законодавства паралельно з міжнародним дозволить заповнити можливі прогалини й забезпечити реальні покарання для злочинців.
Незалежно від обраного способу кваліфікації, правоохоронці можуть зіткнутися з низкою проблем у зборі доказів, визначенні складу екологічних злочинів і вимірюванні завданої шкоди. Співпраця України з міжнародними партнерами дозволить розробити чітке визначення злочинів проти довкілля та ефективний механізм їх розслідування. Досвід російсько-української війни може розширити розуміння екологічних злочинів і дати поштовх до інновацій у кримінальному переслідуванні та подальшій протидії екоциду.
Авторка конспекту: Олександра Хелемендик, волонтерка Центру громадянських свобод.
