Міжнародне кримінальне правосуддя — це не лише судовий процес і вирок. Це ціла система зусиль різних акторів, яка починається задовго до того як обвинувачений потрапляє до судової зали: від документування злочинів до міжнародної адвокації, від збору свідчень до розробки національних механізмів для переслідування винних, від захисту та підтримки потерпілих до можливості для них отримати компенсацію та відчути справедливість.

Суспільство має розуміти: немає правосуддя тут і зараз, якщо йдеться про міжнародні злочини. Розслідування цих злочинів триває десятиліттями. Вирок Нюрнберзького трибуналу оголосили через рік після завершення Другої світової війни, а деяких нацистських злочинців засуджують навіть сьогодні. Робота трибуналів для колишньої Югославії та для Руанди розтяглася на десятки років. Але в великій кількості випадків багатьох винних зрештою покарали.

Попри багато зробленого,  попереду в України та українського громадянського суспільства ще чимало роботи. Як побудувати в Україні правову систему, здатну витримати виклики післявоєнного правосуддя? Чи потрібно створювати спеціальний орган розслідування для міжнародних злочинів? Яким має бути національне законодавство для ефективного переслідування винних? Як забезпечити ефективність Спеціального трибуналу щодо злочину агресії? Чи варто сподіватися на Міжнародний кримінальний суд і яка може бути його роль у майбутньому? Як шукати підозрюваних чи винних, що переховуються від правосуддя по всьому світу?