15 липня в межах Українського тижня міжнародного кримінального правосуддя, який вшосте проводить Центр громадянських свобод відбувся вебінар за участі Стівена Дж. Раппа – колишнього Посла з особливих доручень Держдепу США з глобального кримінального правосуддя у 2009–2015 рр., головного обвинувача у Міжнародному трибуналі щодо Руанди та Спеціальному суді для Сьєрра-Леоне. Під час своєї лекції Стівен Рапп зосередився на проблематиці злочину агресії в контексті діяльності Міжнародного кримінального суду (МКС), Кампальських поправок 2010 року, а також майбутніх перспектив міжнародного правосуддя.
Злочин агресії: його суть, значення для України та юрисдикційні обмеження МКС
Стівен Рапп наголосив, що злочин агресії є вирішальним чинником, який відкриває шлях до вчинення інших міжнародних злочинів – зокрема воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду. На його думку, саме з акта агресії починається нищення інфраструктури, масштабне насильство та порушення прав людини.
Однак, навіть визнаючи стратегічну значущість злочину агресії, міжнародне правосуддя стикається з серйозними обмеженнями щодо можливості його переслідування, зокрема у випадку російського вторгнення в Україну.
Попри те, що Україна ще до приєднання до Римського статуту у січні 2025 року визнала юрисдикцію МКС для розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та злочину геноциду (завдяки двом деклараціям за статтею 12.3 Римського статуту), злочин агресії не підпадає під юрисдикцію Суду. Причиною цього є особливий режим, закріплений у статті 15 bis як результат політичного компромісу під час Кампальської конференції 2010 року. Відповідно до цієї статті, Суд може розглядати справу лише за умови, що і держава-агресор, і держава-жертва є сторонами Римського статуту, ратифікували Кампальські поправки щодо злочину агресії та не скористалися правом відмови від юрисдикції. Це положення фактично блокує можливість переслідування за злочин агресії, як у випадку Росії, яка не є стороною Римського статуту і не ратифікувала поправки.
Крім того, унеможливлюється й альтернативний шлях притягнення до відповідальності, передбачений статтею 15 ter Римського статуту, згідно з якою справу про злочин агресії може передати на розгляд МКС Рада Безпеки ООН. Однак на практиці цей механізм так само заблокований, оскільки Росія як постійний член Ради має право вето.
Стівен Рапп підкреслив, що внаслідок цих юридичних обмежень МКС наразі позбавлений можливості розглядати злочин агресії проти України, попри очевидні факти та наявність переконливих доказів.
Кампальські поправки та міжнародно-правовий компроміс
Юридичні обмеження, які сьогодні не дозволяють МКС переслідувати за злочин агресії, виникли як результат політичного компромісу, досягнутого у 2010 році на оглядовій конференції в Кампалі. Саме тоді міжнародна спільнота вперше погодилася на визначення злочину агресії та умови його юрисдикційного застосування. Участь у цих переговорах брав і Стівен Рапп, який очолював делегацію США. Хоча Сполучені Штати не були готові приєднатися до Римського статуту, їхня делегація прагнула конструктивно долучитися до формування механізмів, які зробили б Суд дієвим.
На той момент домінувала думка, що міждержавні акти агресії залишилися у минулому, а головною загрозою є внутрішні збройні конфлікти та злочини всередині держав. Однак події 2014 року – окупація Криму та агресія Росії на сході України – радикально змінили уявлення про безпеку: злочин агресії повернувся як реальна та постійна загроза міжнародному порядку.
Під час нещодавньої конференції держав-учасниць у Нью-Йорку Україна разом із партнерами виступила за перегляд статті 15 bis, яка встановлює складну систему «подвійної активації» юрисдикції МКС щодо злочину агресії. Запропоновано скасувати вимогу, за якою і держава-агресор, і держава-жертва мають бути сторонами Римського статуту та ратифікувати Кампальські поправки. Пропозиція викликала спротив частини держав, тоді як США, за словами Стівена Раппа, висловлювали критичну позицію щодо розслідування МКС ситуації, пов’язаної з Ізраїлем, що ускладнило їхню підтримку реформи.
У підсумку досягнуто компромісу: повернутися до обговорення змін на міжсесійній зустрічі у 2027 році, а ухвалення рішення відтермінувати до 2029 року. Стівен Рапп зазначив, що ці зміни не матимуть прямого впливу на ситуацію з Україною, адже вони не матимуть зворотної сили й не стосуватимуться вже вчиненого злочину агресії з боку Росії. Водночас він наголосив, що така реформа має критичне значення для майбутнього міжнародного правосуддя, адже створює реальний прецедент для притягнення до відповідальності інших потенційних держав-агресорів.
Створення спеціального трибуналу: можливості та виклики
З огляду на обмеження Римського статуту, Україна спільно з Радою Європи ініціювала створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Стівен Рапп підтримав цю ініціативу, зазначивши, що наразі вже укладено відповідний договір, і тривають переговори щодо створення керівного комітету та бюджету. Він підкреслив, що з міжнародного досвіду (зокрема в Сьєрра-Леоне) відомо, що такі суди можуть бути ефективними навіть без підтримки Радбезу ООН.
Окремо він зазначив, що між Спеціальним трибуналом і МКС можливе тісне співробітництво: обмін доказами, координація розслідувань та уникнення дублювання. Це дозволить ефективніше використовувати ресурси та пришвидшити правосуддя. Проте ключовою проблемою залишається фінансування та міжнародна легітимність. Стівен Рапп зазначив, що участь Німеччини та інших країн у фінансуванні є критичним чинником для діяльності трибуналу.
Під час сеансу запитань і відповідей Стівен Рапп визнав, що міжнародне правосуддя часто є повільним і має радше символічне значення. Але навіть символізм важливий: Путін не може вільно подорожувати, його участь у міжнародній дипломатії обмежена, а ордери МКС не мають терміну давності. Він навів приклади справ, зокрема щодо нацистських злочинців, у яких обвинувачення винесли через десятиліття після скоєння злочинів.
Коментуючи думку про те, що міжнародне правосуддя часто зосереджується лише на відповідальності, а не на покаранні, Стівен Рапп зазначив, що для нього як колишнього прокурора справедливе покарання є неподільною частиною правосуддя. Однак, він наголосив на необхідності дотримання прав обвинувачених, щоб не зруйнувати довіру до правосуддя. Але після справедливого суду – покарання має бути максимальним, яке дозволяє міжнародне право.
Виступ Стівена Раппа чітко окреслив головну дилему сучасного міжнародного кримінального правосуддя: як поєднати високі юридичні стандарти з політичною волею, необхідною для подолання безкарності за злочин агресії. Ситуація з Україною стала каталізатором глобальної дискусії про дієвість чинних механізмів і потребу в їх реформуванні.
Автор конспекту: Карен Харатян, волонтер Центру громадянських свобод.
