16 липня у межах Українського тижня міжнародного кримінального правосуддя Центр громадянських свобод спільно з Посольством Фінляндії в Україні та Міжнародним фестивалем документального кіно про права людини Docudays UA провів закритий кінопоказ та обговорення документального фільму Артура Франка «Гельсінський ефект».
Стрічка є спробою дослідити, як, на перший погляд, незначні події здатні вплинути на світову історію та кожну людину. Автор звернувся до архівних матеріалів телебачення та стенограм розмов дипломатів періоду «розрядки», щоб з’ясувати обставини створення та підписання Гельсінських угод. Завдяки використанню опитувань сучасників тих подій з Фінляндії, Артур Франк висвітлив вплив тонкощів дипломатичних відносин на життя пересічних людей, а також на права людини.

Таку природу дипломатії підкреслила й тимчасово повірена у справах Посольства Фінляндії в Україні Мер’я Лахтінхен у своєму зверненні перед початком перегляду. Вона зауважила: «Дипломатичний шлях розв’язання проблем може зрештою мати такий ефект, якого не очікували залучені до нього діячі». Пані Мер’я також наголосила на актуальності принципів, закладених у Гельсінському Акті ще 50 років тому, для сучасної України.
Після перегляду відбулося обговорення фільму з головою Харківської правозахисної групи Євгеном Захаровим та віцепрезидентом Конгресу національних громад України, членом Української Гельсінської групи Йосифом Зісельсом. Правозахисники поділилися своїми враженнями від фільму та прокоментували історичне значення Гельсінського Акту для українського дисидентського руху.

На думку Йосифа Зісельса, стрічка охоплює чималу кількість подій, які призвели до укладання Гельсінського Акту. Він зазначає: «Фільм, який ми подивилися, здається дуже довгим, але з іншого боку в ньому стільки всього. Проте наївно думати, що всі епізоди, особливо контекст, можна помістити в одну стрічку. А контекст іноді важливіший, ніж сама подія».
Також, як безпосередній учасник тих подій, Йосиф Зісельс зауважує, що дисидентський рух не був монотонним: його діячі мали різний погляд на Гельсінську угоду. Однак, на його погляд, Акт мав позитивні наслідки: передусім дисиденти вийшли з підпілля та почали публічно висувати свої вимоги до держави. Окрім цього, він підкреслює: «Гельсінські групи, сформовані навколо національних осередків, показали всьому світові, що національні рухи вписуються в правозахисний. А це була фішка Європи тоді — правозахист».

Своєю чергою Євген Захаров звернув увагу на роль гельсінських груп в перебігу історичних подій: політичний за природою документ перетворили на правозахисний, на його думку, саме дисиденти. Він додає, що ідея громадського контролю за діяльністю держави щодо виконання підписаних нею угод, і те, що правозахисники цим скористалися, було абсолютно революційним. До того ж вирішальне значення в подіях кінця 80-х і початку 90-х років мала саме активність громадськості. Євген Захаров акцентує на несподіваному впливі гельсінського руху: «Гельсінська угода зіграла ту роль, яку від неї ніхто не очікував: спочатку правозахисники в Радянському Союзі, а згодом і їхні західні колеги зробили питання захисту прав людини порядком денним у міжнародній світовій політиці».

Гості заходу також висловили свої враження від стрічки. Чи не найбільше міркувань викликали паралелі з подіями сучасності, які перегукуються зі сподіваннями людей 50 років тому. Крім того, учасники мали змогу поставити запитання спікерам. Зокрема, гостей зацікавили мотивація Української Гельсінської групи продовжувати свою діяльність, і як цей досвід можна використати сьогодні. «Немає внутрішніх справ, коли йдеться про права людини», — наголосив Йосиф Зісельс.
Авторка матеріалу: Катерина Тамахіна, волонтерка Центру громадянських свобод.