Конференція «Правосуддя 2030: сценарії для України» відбулася 17-18 липня в межах Українського тижня міжнародного кримінального правосуддя — циклу подій, який збирає довкола себе юристів, міжнародників, представників організацій громадянського суспільства та державних інституцій. А темою першої панелі стали наслідки потенційного мирного врегулювання російсько-української війни для кримінального переслідування та покарання міжнародних злочинів. Ділимося головними ідеями експертів.
Військові РФ вчинили на території України тисячі воєнних злочинів. Мирне врегулювання російсько-української війни може стати викликом для їх належного розслідування та притягнення винних до відповідальності. Росія має гнучкий підхід до міжнародного правопорядку й може вимагати численних поступок на свою користь, зокрема амністії для воєнних злочинців. Відтак, прагнення завершити війну за столом переговорів необхідно балансувати з потребою відновити справедливість щодо постраждалих і забезпечити покарання винних у міжнародних злочинах. Можливі розв’язання цієї проблеми шукали учасники першої панелі: президентка Української асоціації міжнародного права Ольга Буткевич; колишній Міністр закордонних справ України, дипломат та експерт із міжнародної політики Павло Клімкін; професорка політичних наук, дослідниця й викладачка факультету політичних наук і міжнародних студій Варшавського університету Агнешка Беньчик-Міссала та професорка юридичного факультету Пітсбурзького університету Елена Бейліс. Модерувала дискусію Олександра Романцова, виконавча директорка Центру громадянських свобод.
Чи можливо водночас досягнути мирних домовленостей і здійснити міжнародне правосуддя?
До процесу мирного врегулювання російсько-української війни залучена, окрім України та Росії, й низка інших гравців: США, Туреччина, Європейський союз. Важливо збалансувати потреби України у встановленні справедливого миру й забезпеченні правосуддя щодо воєнних злочинців та інтереси інших учасників переговорів.
Професорка юридичного факультету Пітсбурзького університету Елена Бейліс впевнена, що правосуддя можна забезпечити багатьма способами, незалежно від того, є розслідування воєнних злочинів окремим пунктом мирної угоди чи ні. Потенційні вимоги РФ щодо амністії воєнних злочинців експертка не вважає загрозою для відновлення справедливості. Наприклад, амністія, якої вимагали від України Мінські домовленості, не поширюється на воєнні злочини та злочини проти людяності. Крім того, надання амністії на національному рівні залишає простір для винесення обвинувальних вироків в інших країнах, залучення міжнародних судів і правозахисних організацій. Навіть якщо мирна угода не передбачатиме кримінального переслідування воєнних злочинів, можна застосувати інші механізми відновлення справедливості: створити міжнародну комісію з розгляду заяв, комісію справедливості та примирення, вимагати виплати репарацій тощо.
Як результат мирних перемовин може вплинути на відносини України з МКС?
Президентка Української асоціації міжнародного права Ольга Буткевич вважає риторику України щодо мирного врегулювання війни небезпечною й наголошує на необхідності неухильно дотримуватися міжнародних зобов’язань щодо кримінального переслідування воєнних злочинів РФ.
«Насправді, єдиною формулою миру для України є формула 3 “В” — це відновлення контролю над окупованими територіями в межах міжнародно визнаних кордонів, відшкодування збитків від агресивної війни Росії проти України, починаючи з 2014 року, й відповідальність», — зазначила експертка.
Ольга Буткевич застерігає: надання амністії винним у злочині агресії та інших міжнародних злочинах є прямим порушенням міжнародно-правових зобов’язань України відповідно до Женевських конвенцій, Нюрнберзьких принципів, що вже набули статусу звичаєвого права, та Статуту МКС. Україна вже вчинила подібне порушення, коли в межах обміну полоненими 2019 року видала РФ Володимира Цемаха, підозрюваного у збитті «Боїнга» MH-17. Подібні рішення в контексті врегулювання російсько-української війни може мати для України серйозні правові й політичні наслідки, аж до позбавлення міжнародної підтримки.
З іншого боку, спікерка зазначила, що обов’язковому покаранню підлягають насамперед винні у воєнних злочинах і злочинах проти людяності представники військово-політичного керівництва РФ. Натомість не вважатимуться винними у злочині агресії й матимуть право на амністію за інші правопорушення військові РФ, які не скоювали в Україні воєнних злочинів.
Виклики для міжнародного кримінального переслідування воєнних злочинів РФ
Стаття 16 Римського статуту дозволяє призупинити міжнародне розслідування злочинів у разі надання амністії Україною та може стати засобом політичного тиску на МКС під час мирних перемовин. Професорка політичних наук Агнешка Беньчик-Міссала назвала цей сценарій реалістичним, але зазначила, що його реалізація значною мірою залежить від характеру домовленостей між Україною та РФ. Наприклад, Дейтонські угоди, якими 1995 року завершилася Боснійська війна, не містили положень про кримінальне переслідування воєнних злочинців, однак не зашкодили діяльності МКС у форматі тимчасового трибуналу. Досвід Судану, навпаки, показує, що держава сама може призупинити розслідування злочинів на рівні МКС.
На проблему фрагментації підходів до тлумачення й застосування норм міжнародного права звернув увагу й колишній Міністр закордонних справ України Павло Клімкін. На його думку, міжнародно-правові режими й судові механізми, такі як МКС чи Міжнародний суд ООН, поступово втрачають свій вплив через появу гравців, які прагнуть використати їх у власних інтересах.
«Це вбиває чинні правові режими. Це не значить, що вони зникають, але їм перекривають кисень. Це означає, що вони стають менш здатними відповідати тим принципам, на яких вони створювалися. І я не бачу на сьогодні політичних механізмів, які б могли примусити ключові праві режими запрацювати без їх фундаментального перегляду», — зауважив спікер.
До можливого виникнення альтернативних міжнародно-правових домовленостей Павло Клімкін ставиться з пересторогою та вважає, що цей процес потребуватиме перекладу прагнень різних сторін спільною юридичною мовою. Наприклад, бажання США, активно залучених у процес відновлення миру в Україні, принаймні частково нормалізувати відносини з РФ, неможливо поєднати з реалізацією інтересів України без нових домовленостей щодо інтерпретації низки юридичних понять. Отже, як діяльність у межах чинної правової системи, так і спроби її змінити, потребуватимуть виходу з зони комфорту та реалістичної оцінки обставин, цілей і наслідків мирних переговорів. Водночас слід пам’ятати, що Україна не зобов’язана дотримуватися будь-яких домовленостей, укладених під примусом із боку РФ.
Який вигляд можуть мати потенційні мирні домовленості між Україною та РФ?
Професорка Елена Бейліс поділилася напрацюваннями Кембриджського університету щодо можливих сценаріїв урегуювання війни Росії проти України. Найреалістичніший із них, на її погляд, полягає в тому, щоб забезпечити кримінальне переслідування за одні злочини та призупинити розслідування інших. Наприклад, така угода може закріплювати за Україною право на здійснення правосуддя національними правоохоронними органами та продовження вже відкритих проваджень на міжнародному рівні, однак заборонити винесення вироків in absentia та створення додаткових правових механізмів. Цей варіант уможливлює кримінальне переслідування за воєнні злочини та злочини проти людяності за принципом універсальної юрисдикції та не означає, попри тимчасове обмеження в забезпеченні правосуддя, його остаточне припинення в майбутньому.
«Жодна мирна угода як така не здатна цілковито заблокувати можливість кримінального переслідування в інший спосіб, особливо сторонами, які не є підписантами мирної угоди», — підкреслює експертка.
Викладачка Варшавського університету Агнешка Беньчик-Міссала зосередилася на внеску Польщі у врегулювання російсько-української війни й зазначила, що ця країна послідовно підтримувала діяльність МКС, Міжнародного суду справедливості та інших міжнародних механізмів. Експертка вірить у необхідність спільних зусиль України та міжнародної спільноти для забезпечення правосуддя, а також зауважує: «Найважливіше — не визначати поняття справедливості за Україну й постраждалих від російських злочинів і продовжувати розробку українських та міжнародних механізмів для покарання винних».
Водночас Агнешка Беньчик-Міссала наголошує на тому, що Україна має бути готова до компромісних сценаріїв, таких як скорочення термінів ув’язнення для воєнних злочинців за прикладом Колумбії. Попри можливі поступки, встановлення справедливості є обов’язковим компонентом урегулювання російсько-української війни.
Ольга Буткевич висловила менш оптимістичний погляд на потенційні мирні домовленості й зазначила, що вони не будуть ані швидкими, ані всеохопними. Вона нагадала, що в історії не було жодного конфлікту, після якого всіх воєнних злочинців притягнули б до відповідальності, але закликала Україну не припиняти зусиль у зборі доказів і застосовувати для переслідування воєнних злочинців усі доступні національні та міжнародні суди. Також Ольга Буткевич відзначила зусилля держав ЄС — Німеччини, Фінляндії, Нідерландів та інших — у притягненні злочинців до відповідальності за принципом універсальної юрисдикції. Експертка наголосила, що злочин агресії не має залишатися безкарним, інакше «це створить катастрофічний прецедент для міжнародного права і для системи міжнародної безпеки». Щоб цьому запобігти, Україна має залучати всі наявні інструменти, але неухильно дотримуватися принципів міжнародного кримінального права.
Пріоритети міжнародного кримінального правосуддя в контексті врегулювання російсько-української війни
Павло Клімкін окреслив три основні пріоритети України у кримінальному переслідуванні за злочини РФ. По-перше, необхідно ретельно документувати всі воєнні злочини та послуговуватися в їх кваліфікації насамперед юридичною логікою, а не емоціями чи політичними міркуваннями. Це дозволить спростити притягнення винних до відповідальності й уникнути політичного тиску з боку РФ та інших гравців. По-друге, важливо послуговуватися в будь-яких переговорах із РФ мовою міжнародного права й загальнолюдських цінностей, бо «переклад» вимог країни-агресора юридичною мовою здатен звести більшість із них до абсурду й надати Україні більшу свободу дій навіть в умовах примусу. Насамкінець, варто продовжувати комунікацію з представниками правових систем, відмінних від західної, та намагатися залучити їх до врегулювання російсько-української війни. Досвід інтерпретації й застосування норм міжнародного права в постконфліктних умовах може стати корисним, наприклад, у країнах Африки, змінивши їхній підхід до міжнародного кримінального правосуддя.
«Нове відчуття, а може й розуміння справедливості, може початися з нас, з України. І ми маємо це штовхнути. Воно не почнеться само собою», — підкреслив дипломат.
Елена Бейліс зазначила, що подолати географічні, фінансові та інші перешкоди для винесення й виконання вироків воєнним злочинцям допоможе залучення широкого кола міжнародних судових установ та неурядових правозахисних організацій. Це дозволить застосувати альтернативні механізми покарання: вимагати виплати репарацій, накласти економічні або дипломатичні санкції на країну-агресора тощо.
Агнешка Беньчик-Міссала вважає, що необхідно завадити Росії використовувати міжнародне право для реалізації власних ворожих намірів. Для цього потрібно зокрема створити міжнародну інституцію для моніторингу ситуації на тимчасово окупованих територіях України й неупередженого документування злочинів РФ щодо місцевого населення. Також важливо підтримувати зацікавленість та обізнаність міжнародних партнерів у перебігу й урегулюванні російсько-української війни, чому здатні активно сприяти організації громадянського суспільства.
Ольга Буткевич насамкінець порадила звернути увагу на вдосконалення практики розслідування й судового розгляду міжнародних злочинів і зауважила, що російсько-українська війна може, як і попередні збройні конфлікти, сприяти значному прогресу в формуванні, розвитку та втіленні норм міжнародного права.
Авторка матеріалу: Олександра Хелемендик, волонтерка Центру громадняських свобод.
