17 липня в межах Українського тижня міжнародного кримінального правосуддя відбулася панельна дискусія на тему «Яке майбутнє очікує на Міжнародний кримінальний суд?». Модераторкою події виступила Наталія Хендель, провідна наукова співробітниця Державної наукової установи «Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України», експертка ГО «Фонд підтримки фундаментальних досліджень», кандидатка юридичних наук, доцентка. Учасниками панелі стали провідні українські та міжнародні експерти, які обговорили місце МКС у сучасній системі міжнародного правосуддя, виклики, пов’язані з його юрисдикцією та довірою до інституції, а також вплив політики та інтересів держав на ефективність його роботи.
Серед спікерів: Катерина Рашевська, експертка Регіонального центру прав людини, докторка філософії в галузі міжнародного права; Ганна Кучинська, професорка Інституту правових досліджень Польської академії наук у Варшаві, президентка польської групи Міжнародної асоціації кримінального права; Дов Джейкобс, адвокат у Міжнародному кримінальному суді та Механізмі міжнародних кримінальних трибуналів, асоційований член юридичної фірми 9 Bedford Row у Лондоні, запрошений професор Лейденського та Лільського університетів, співзасновник та колишній віцепрезидент Асоціації адвокатів при МКС (ICCBA); Надія Волкова, директорка Ukrainian Legal Advisory Group.
«МКС нині піддається серйозній критиці — як у професійній спільноті, так і в медіа. Часто ця критика пов’язана з недостатньою співпрацею з боку держав, а також із тим, як політика впливає на функціонування Суду. Багато держав не хочуть брати участь у забезпеченні спільної мети — притягнення до відповідальності всіх винних. Деякі з них уникають юрисдикції МКС, перетворюючи міжнародне правосуддя на предмет політичного торгу. Це ми вже обговорювали на попередній панелі — зловживання міжнародним правом, маніпуляції довкола потенційних мирних перемовин і питання безкарності. Але попри все це, МКС має чіткий мандат, закріплений у його статуті, і залишається досягненням міжнародної спільноти.
Цей Суд був створений для людей, для потерпілих, для захисту міжнародного правопорядку. І якщо ми сьогодні говоримо про його слабкість, то маємо визнати: вона виникає не через сам Суд, а через дії держав, які відмовляються співпрацювати або послаблюють його позиції. Саме держави створили міжнародний порядок, а МКС — це інституція, покликана його охороняти. Якщо Суд не досягає успіху, то відповідальність за це лежить на тих, хто не дотримується власних зобов’язань. Варто згадати, що і США, і Росія підписали Римський статут, але згодом відмовилися його ратифікувати.
Коли ми говоримо про МКС, важливо починати не з невдач і не з передчасних висновків про його “смерть”, а з розуміння його ролі — реальної та необхідної. Ми всі несемо відповідальність за те, щоб підкреслювати її. МКС створює прецеденти, формує правову обізнаність і був заснований для захисту універсальних цінностей. Він існує не для себе, а для людства. І всі держави, які ратифікували Статут, погодилися брати участь у цій справі — попри всі політичні виклики й розбіжності в стратегіях», — наголошує Ганна Кучинська.
«Сьогодні Міжнародний кримінальний суд працює в надзвичайно складній політичній атмосфері. З моменту заснування у 1998 році на нього постійно чинився тиск, але нині він особливо потужний — зокрема, через санкції з боку США, які були накладені на прокурорів і суддів. Це суттєво ускладнює роботу Суду. Втім, ми не повинні зводити МКС лише до політичних обмежень. Так, тиск є, бо державні інтереси, міжнародні стосунки, політика перетинаються. Але наша робота — про щось більше.
У Раді адвокатів, які здійснюють представництво в МКС, ми також стикаємось із викликами, зокрема у питанні співпраці та притягнення до відповідальності за міжнародні злочини. Є межі того, що може зробити МКС. Але, попри це, ми щодня боремось і зберігаємо надію. Якщо хочете, нас можна порівняти з “Вартовими галактики” — ми намагаємося захищати справедливість, навіть коли це здається надскладним. МКС — це щось таке, що постійно відроджується, мов фенікс із попелу. І в цьому його сила», — поділився Дов Джейкобс.
– «Політичні процеси, безумовно, впливають на ефективність роботи Міжнародного кримінального суду. Яке ж майбутнє у МКС? Як він може змінити свій підхід, щоб залишатися сильною інституцією заради справедливості та міжнародного кримінального правосуддя?», — запитала модераторка панелі, Наталія Хендель.
«По-перше, щодо політичного тиску. Те, що ордери на арешт не виконуються, як і факт запровадження санкцій проти прокурора Каріма Хана та суддів МКС — це серйозний виклик. Я офіційно можу підтвердити, що відповідний наказ був виданий адміністрацією Трампа — він і досі у відкритому доступі, і Карім Хан там вказаний в додатку А як особа, на яку накладено санкції. Це надзвичайно ускладнює роботу Суду. І йдеться не тільки про Монголію, яка не виконала ордер на арешт. Ми бачили це і в Італії — країні, яка позиціює себе як прихильник правосуддя, але не виконує рішень Суду навіть щодо воєнних злочинів, наприклад, таких як вчинені генералом Аль-Маслівахом — злочини проти дітей, проти людяності.
Це важливо, бо такий прецедент впливає на глобальне сприйняття правосуддя. Деякі країни починають ставити запитання: якщо Європейський Союз з його високими стандартами не виконує рішень Суду, то чому маємо це робити ми? Це має прямий вплив на справи, які стосуються України. Те, що відбувається в одному місці, резонує в іншому.
По-друге, коли ми говоримо про санкції, варто розуміти, що їхні наслідки йдуть набагато далі, ніж просто заборона на в’їзд чи замороження рахунків. Наприклад, ми бачимо значне скорочення фінансування українських громадських організацій, які займаються документуванням воєнних злочинів, геноциду, злочинів проти людяності. Це ті організації, які співпрацюють з Офісом Генерального прокурора, з СБУ, які допомагають МКС. А зараз, через політичні рішення, їм стає все складніше працювати. Деяким уже урізали бюджети, деяким — призупинили підтримку. Наприклад, Єльська гуманітарна лабораторія, яка напряму брала участь у документуванні злочинів проти українських дітей, також зіткнулася з призупиненням фінансування.
Ідеться також про технології — про програмне забезпечення, яке американські компанії надають українським партнерам, щоб ті могли якісно збирати та аналізувати докази. Якщо такі платформи перестануть бути доступними, це теж серйозно зашкодить як оперативній роботі, так і майбутньому процесу притягнення до відповідальності. Тому санкції — це не лише візові обмеження, це також технічний і фінансовий удар.
Третє — питання мирних угод і перемовин. Я активно займаюся цим напрямом. Мене дуже непокоїть можливе використання статті 16 Римського статуту, тобто потенційне тимчасове призупинення розслідувань, наприклад, щодо справи Путіна. Не випадково він обирає для поїздок ті країни, де ордер на арешт не буде виконаний: Монголія — так, але не Індонезія, не Бразилія, не Південна Африка. І це дуже показово. І тут мова не лише про правову норму, а про політичні сигнали. Генеральний секретар ООН, який в жовтні 2024 року поїхав до Казані — буквально за день до того, як з’явилось рішення про невиконання Монголією зобов’язань, — намагається представити це як крок до миру. Але фактично — це легітимізація агресора. Це абсурд і дискредитація міжнародного правосуддя. Бо слова — не дорівнюють діям.
Але, попри всі ці виклики, я хочу залишатися оптимісткою. Я знаю, що велика частина роботи МКС — непублічна. Так, ми не завжди бачимо результати, але за лаштунками ведеться робота. Я вірю, що розслідування щодо ситуації в Україні триватимуть. І дуже сподіваюся, що США не використають механізм статті 16, щоб заблокувати провадження проти Путіна. Тому я переконана: попри все — тиск, політику, фінансові скорочення — МКС має потенціал, і розслідування щодо України продовжиться», — окреслила Катерина Рашевська.
«Я хочу дещо відхилитися й перевести нашу розмову в більш глобальний контекст — зосередитися на ролі громадянського суспільства в підтримці діяльності МКС. Адже саме громадянський сектор є вирішальним для того, щоб ця установа могла й надалі успішно функціонувати. Ми бачимо, що Катерина має досить оптимістичне бачення майбутнього людства й того, як ми будемо розвиватися для кращого світу. Але важливо пам’ятати, що МКС з самого початку змушений боротися за своє виживання. Суду лише 25 років — це молодий вік для міжнародної інституції. І якщо вже проводити аналогії, які сьогодні лунали, то МКС — це ще підліток. Якщо ми хочемо, щоб він виріс сильним і впливовим, то маємо правильно його “виховувати”.
Частиною цього виховання є протидія політичному тиску. Ми всі погоджуємося, що політика не повинна втручатися у сферу правосуддя, адже воно має бути неупередженим. Але часто для політиків правосуддя виглядає як загроза — хоча насправді це не так. Вони мають визнати, що досягнення справедливості також у їхніх інтересах. Санкції, накладені на МКС через його позицію щодо Ізраїлю, або, наприклад, щодо України — можливо, Росія не тиснула напряму, але ми бачимо спроби безпекового тиску, дискредитації працівників суду, використання пропаганди, маніпулювання громадською думкою, стеження за діяльністю суду. Жодна організація не може нескінченно витримувати такий тиск. Але це не означає, що ми маємо припиняти свою роботу. Ми маємо йти далі», — додала Надія Волкова.
«Ми всі хочемо, щоб МКС працював ефективно, але саме тому ми не можемо ігнорувати поточну політичну картину, в якій ми знаходимося, тому що у нас є політичний вплив країн, які не приєдналися до Римського статуту. І коли ми ухвалюємо якісь рішення проти глави держави, ми повинні бути готовими до політичної протидії з їхнього боку щодо нас. І ми повинні розуміти та не бути наївними в плані того, що рішення МКС не мають політичних наслідків. Попри те, що була універсальна амбіція, МКС це не універсальний суд, такою є наша реальність. Він не був сконструйований мати ексклюзивну справу з недержавними гравцями. Але складність МКС полягає в тому, що він настільки напряму і настільки ексклюзивно має справу з недержавними гравцями, що це означає політичний тиск, і це відкидання назад», — підкреслив Дов Джейкобс.
Авторка матеріалу: Христина Жевлакова, волонтерка Центру громадянських свобод.
