17-18 липня відбулася конференція «Правосуддя 2030: сценарії для України» в межах Українського тижня міжнародного кримінального правосуддя — циклу подій, який збирає довкола себе юристів, міжнародників, представників організацій громадянського суспільства та державних інституцій. Під час третьої панелі експерти обговорили майбутню роль України в забезпеченні кримінальної відповідальності за міжнародні злочини. Ділимося їхніми основними думками й рекомендаціями.
Протягом 11 років збройної агресії РФ проти України російські військовослужбовці систематично вчиняли воєнні злочини. Ті з них, що мали місце до повномасштабного вторгнення РФ, переважно залишилися нерозслідуваними. За останніми оцінками, росіяни скоїли в Україні понад 175 000 воєнних злочинів, і необхідність їхнього розслідування створює довгостроковий виклик для української системи кримінального правосуддя. Можливі рішення та майбутнє української системи кримінального правосуддя загалом обговорили в межах панельної дискусії провідні юристи та правозахисники: керівник Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу генерального прокурора України Юрій Бєлоусов; координаторка роботи адвокатів та аналітикиня ULAG Аліна Павлюк; професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права НаУКМА, доктор юридичних наук і заступник голови робочої групи з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи при Президентові України Микола Хавронюк і суддя Верховного суду України Аркадії Бущенко. Модерував панель програмний директор Центру громадянських свобод Володимир Яворський.
Крізь терни: якими будуть наступні 5 років кримінального правосуддя в Україні?
Оцінюючи перспективи розвитку кримінальної юстиції в Україні, координаторка роботи адвокатів та аналітикиня ULAG Аліна Павлюк звернула увагу на три основні виклики. По-перше, вона нагадала про необхідність оновлення Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України. На її думку, законодавчі зміни мають спростити кримінальне переслідування міжнародних злочинів і створити основу для дієвого судочинства. По-друге, надзвичайно важливою для відновлення справедливості є робота з постраждалими від воєнних злочинів РФ. Відкриття кримінальних проваджень, розслідування злочинів і доведення справ до кінця часто залежить насамперед від готовності потерпілих брати участь у процесі. Суттєвою проблемою є те, що постраждалі поступово втрачають мотивацію через тривалість розслідування злочинів і відсутність значного прогресу.
«Запит на справедливість залишається, але якщо в процесі виконання цього запиту не отримуються хоча б мінімальні результати, мінімальна сатисфакція, то буде важко говорити, що процесом можна рухати. Я дуже сподіваюся, що наша система кримінальної юстиції саме в контексті найтяжчих міжнародних злочинів стане ближчою для потерпілих і доступнішою», — заявила правозахисниця.
В цьому контексті Аліна Павлюк схвально відгукнулася про діяльність Координаційного центру підтримки потерпілих та свідків в Офісі Генерального прокурора, який допомагає слідчим і прокурорам налагоджувати контакт із постраждалими. По-третє, експертка висловила занепокоєння браком матеріальних і кадрових ресурсів для ефективного розслідування, судочинства й підтримки постраждалих від воєнних злочинів РФ. За її словами, українська система кримінального переслідування міжнародних злочинів має не лише спиратися на міжнародну підтримку, але й зміцнювати власну спроможність.
Керівник Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу генерального прокурора України Юрій Бєлоусов визнав, що вдосконалення правоохоронної системи України буде складним і тривалим, але відзначив і помітні успіхи на цьому шляху. Наприклад, в СБУ, прокуратурі й Національній поліції вже функціонують спеціалізовані відділи з розслідування воєнних злочинів. Також була створена єдина база даних для їх документування та розслідування, що є, на думку експерта, значно прогресивнішою, ніж у деяких європейських країнах. Розробка цифрової системи кримінального провадження дозволить значно пришвидшити розслідування воєнних злочинів і подолати бюрократичні перепони.
Основним завданням української судової та правоохоронної системи, за словами Юрія Бєлоусова, є забезпечити правосуддя в умовах напрацювання нових стандартів і норм міжнародного гуманітарного права, коли наявні міжнародно-правові механізми поступово втрачають вплив. Одночасно з розвитком національної судової системи ми досягли значного прогресу у створенні спеціального міжнародного трибуналу щодо воєнних злочинів РФ, що став результатом трирічної співпраці більш ніж 20 країн. Також експерт вважає перспективним винесення вироків російським воєнним злочинцям іншими державами за принципом універсальної юрисдикції. Попри широкий вибір міжнародних механізмів, Юрій Бєлоусов вважає, що Україна має взяти на себе відповідальність за розв’язання проблем у власній системі кримінального правосуддя: «Ми маємо нашу — недосконалу, але рідну систему кримінальної юстиції, в яку треба інвестувати час, ресурси, натхнення і працювати з залученими до неї людьми».
З якими викликами в розслідуванні міжнародних злочинів зіткнеться судова система України?
Суддя Верховного суду Аркадій Бущенко очікує, що до 2030 року кількість кримінальних проваджень проти російських воєнних злочинців лише зростатиме разом із навантаженням на систему юстиції. Значною мірою робота судової системи 2030 року залежатиме від того, чи завершиться до того часу російсько-українська війна і як саме це відбудеться. По-перше, потенційні політичні домовленості під час мирних переговорів можуть унеможливити кримінальне переслідування злочинів РФ на території України, а, по-друге, судова система вже зараз стикається з кадровим голодом, який може суттєво зашкодити здійсненню правосуддя. Крім того, завершення війни неминуче загострить у суспільстві потребу збалансувати жагу до справедливості й емоційний тягар, пов’язаний із повторним проживанням травматичного досвіду під час розслідування.
«В разі завершення війни за певний час з’явиться доволі потужна суспільна думка, що слід облишити те, що сталося, дивитися вперед і жити далі. Буде частина людей, яка казатиме, що не можна цього пробачати за будь-яку ціну. Буде частина людей, які скажуть, що не можуть із цим тягарем жити далі, й вимагатимуть якщо не припинення, то зменшення ресурсу на роботу, якою ми займаємося», — попереджає суддя.
Насамкінець, навіть якщо вдасться винести вироки всім воєнним злочинцям, неможливо буде притягнути до відповідальності кожного з них. Вироки, винесені in absentia, тобто за відсутності обвинуваченого, залишаться невиконаними, що може демотивувати як постраждалих, так і правоохоронців продовжувати розслідування. Найімовірніше, слідство зосередиться насамперед на вищому та середньому військово-політичному керівництві РФ, але залишить «за дужками» численні злочини військових нижчої ланки.
Як мають змінитися норми кримінального права?
Доктор юридичних наук Микола Хавронюк зазначив, що досвід російсько-української війни поглибив розуміння відмінностей міжнародних злочинів від інших кримінальних правопорушень та виявив потребу створити спеціалізоване законодавство й інституційну структуру для їх розслідування. Важливим напрямом цих зусиль стала підготовка нового Кримінального кодексу, який надавав би чіткі механізми реагування зокрема й на воєнні злочини та злочин агресії.
«Новий Кримінальний кодекс буде містити відповідні та належні підстави для того, щоб притягувати до відповідальності тих, кого, мовно кажучи, зловили. Тих, кого взяли в полон і їх вдалося впізнати як таких, що вчинили злочини. Або тих, стосовно кого є докази і їх засуджують in absentia», — поділився співавтор документа.
Відповідно до затвердженого Президентом України Комплексного стратегічного плану реформування органів правопорядку, проєкт нового Кримінального кодексу має бути винесений на розгляд Верховної Ради вже в третьому кварталі цього року. З огляду на те що він значно відрізнятиметься від чинного, його використання вимагатиме змін до Кримінального процесуального кодексу та інших законів, а також відповідного навчання для адвокатів, прокурорів і слідчих. Микола Хавронюк оцінює тривалість цього процесу в 4-5 років і сподівається, що нові норми набудуть чинності вже з початку 2030 року.
Юрій Бєлоусов додав, що кримінальне законодавство України слід привести у відповідність не лише з реаліями війни, але й із міжнародними стандартами. Наприклад, важливим кроком стало ухвалення законопроєкту про зміни до Кримінального кодексу, пов’язані з ратифікацією Римського статуту, що передбачали зокрема відповідальність військового командування за воєнні злочини підлеглих.
Попри деякий прогрес, робота над удосконаленням національного законодавства ще далека від завершення. Зараз спеціальна робоча група працює над тим, щоб спростити кваліфікацію воєнних злочинів і надати правові інструменти й методичні рекомендації для реагування на кожен із них, від катувань до випадків сексуального насильства. Інший напрям її діяльності полягає в напрацюванні процедури винесення вироків in absentia. Вони, за словами Юрія Бєлоусова, є способом почути постраждалих у суді, але водночас не мають порушувати права обвинувачуваних.
По-перше, передбачена законом процедура повідомлення про підозру у вчиненні злочину через сайт Офісу Генерального прокурора є неефективною, тому правоохоронці часто інформують російських військових альтернативними засобами: на сторінках у соціальних мережах, через їхніх родичів або листами, надісланими на домашню адресу. По-друге, законодавчого закріплення потребує процедура судового перегляду вироку in absentia, яка дозволила б підозрюваним оскаржити обвинувачення, а постраждалим — бути почутими в суді. Запропонований робочою групою законопроєкт щодо вироків in absentia вже перебуває на розгляді в Офісі Генерального прокурора.
Натомість визначення злочину агресії, на думку експерта, може бути ширшим, ніж передбачено Римським статутом. Майбутній Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України розглядатиме відносно невелику кількість справ проти найвищого військово-політичного керівництва РФ, тому його варто доповнити дієвим законодавчим механізмом на національному рівні. Конкретний формат залучення трибуналу та національних судів до кримінального переслідування буде суто політичним рішенням, але необхідно вже зараз передбачити всі можливі варіанти.
Аналітикиня Аліна Павлюк вважає, що запровадження законодавчих змін потребує винахідливості та оригінальних рішень: «Наш досвід роботи з наслідками збройного конфлікту — це такий метод спроб, помилок, фантазій, творчого підходу, креативності. Ми дивимося, випробуємо нові тактики, навчаємося, змінюємо людей, які з цим працюють».
Попри це, парламент, уряд, правоохоронна система й інші органи, залучені до здійснення правосуддя, мають запропонувати узгоджене стратегічне бачення подальших зусиль у цьому напрямку, як це зробили, наприклад, у Боснії та Герцеговині.
Учасники панельної дискусії відзначають значний прогрес України у вдосконаленні системи кримінального переслідування та покарання міжнародних злочинів, однак радять визначити довгостроковий план дій і неухильно його дотримуватися. Крім законодавчих змін, необхідними умовами забезпечення правосуддя є ретельне документування злочинів РФ проти України та вдосконалення взаємодії з потерпілими.
Шлях до відновлення справедливості буде тривалим, тому важливо не зневірюватися та спиратися рівною мірою на підтримку міжнародних партнерів, ресурси державної влади та громадянського суспільства. Насамкінець, потрібно бути готовими до тривалої війни та робити все, щоб вона не завадила притягненню винних до відповідальності.
Авторка матеріалу: Олександра Хелемендик, волонтерка Центру громадняських свобод.
