З 15 по 19 липня в Києві пройшов Український тиждень міжнародного кримінального правосуддя, організований Центром громадянських свобод. П’ятий рік поспіль цей цикл подій збирає юристів, міжнародників, представників громадянського суспільства та державних інституцій. У межах тижня відбувся вебінар, спікером якого став Девід Донат Кеттін — провідний експерт з міжнародного права.
З моменту анексії Криму у 2014 році, що було виявом іноземного втручання у внутрішні справи суверенної держави, Росія порушує міжнародне право та здійснює жахливі злочини проти людяності в Україні, не зазнаючи ніякого покарання. Таким чином, перед міжнародною спільнотою постає велика кількість запитань щодо походження такої несправедливості у правовому полі, можливих шляхів притягнення Росії до відповідальності та, врешті-решт, розірвання кола безкарності.
Девід Донат Кеттін, професор міжнародного права Нью-Йоркського університету й Університету Верони, а також цінний партнер Центру громадянських свобод, намагається розглянути ці питання. Під час вебінару професор зробив історичний огляд та поділився своїми ідеями щодо можливих шляхів боротьби з безкарністю та несправедливістю в контексті російського вторгнення. У поданій статті ділимося з читачами нотатками вебінару.
Корені чинної війни: ретроспектива 2014 року
Професор Кеттін підкреслює — важливо розуміти, що російське вторгнення почалося не 24 лютого, а ще у 2014 році з анексії Криму, а також появи на Донбасі самопроголошених «ДНР» та «ЛНР», що було актом міжнародного конфлікту та зовнішнього втручання в Україну.
За словами професора, переломним моментом стало рішення України рухатися до ЄС і підписання Угоди про асоціацію. Це стало ключовим фактором у рішенні Росії анексувати Крим, порушити Будапештський меморандум, організувати фейковий референдум і підтримати дві сепаратистські республіки одночасно. Ці події супроводжувалися жорстокими злочинами, зокрема зґвалтуваннями, свавільними ув’язненнями, катуваннями та вбивствами мирних жителів.
Кеттін також прокоментував тодішні дії української влади. Верховна Рада просила, щоб Україна як держава визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС), але тоді вона не могла приєднатися до МКС через звіти Венеціанської комісії 2001 року та статтю 124 старої Конституції України.
Професор зазначив, що у 2014-2016 роках президент Петро Порошенко створив комісію з перегляду статті 124 в межах судової реформи. Але коли у 2016 році до Верховної Ради подали доопрацьований документ, у ньому була трирічна відстрочка для внесення змін.
«Ця затримка надіслала неоднозначні сигнали про відданість України підзвітності. Це створило враження, що хоча Україна бажає справедливості, цю справедливість можна відкласти, сигналізуючи про те, що МКС може бути неефективним у розв’язанні ситуації. Річ у тім, що ухвалення цієї юрисдикції розширило б сферу дії МКС на будь-які злочини за Римським статутом, скоєні на території України з лютого 2014 року», — зазначає професор Кеттін.
Момент, коли розпочалася російська безкарність
Однією з головних перешкод на шляху до правосуддя є присутність Росії в Раді безпеки ООН і її можливість накладати вето на резолюції. У травні 2014 року 13 країн спробували підготувати резолюцію щодо масових звірств у Сирії, вчинених російською армією. Однак Російська Федерація наклала вето на цей проєкт. Це вето створило зону безкарності для Путіна, Герасимова та інших ключових фігур, причетних до військових операцій у Сирії, які призвели до загибелі сотень тисяч мирних жителів.
У випадку України відповідь була також слабкою та суперечливою. Стаття 5 Мінських угод надає амністію за насильство, пов’язане з конфліктом, що свідчить про можливість створення зони безкарності в мирному врегулюванні Донбасу та Криму. «Це підірвало меседж справедливості та підзвітності», — зазначає професор.
Таким чином, період кризи в законодавстві призвів до 2022 року, коли почалося російське вторгнення. Слідуючи ідеологіям XIX та XX століть, режим РФ вірить, що націоналізм та імперіалізм можуть відновитися в нашій історії.
Професор Кеттін також звернув увагу на статтю 15 МКС, яка стосується здійснення юрисдикції щодо злочину агресії. Громадян недержавних партій не можуть притягнути до відповідальності, що забезпечує значну вигоду для Путіна, оскільки він також не може бути притягнутий до відповідальності в МКС.
На шляху до справедливості: які кроки слід зробити далі?
Після історичного огляду професор Кеттін ознайомив гостей вебінару з можливими шляхами боротьби з безкарністю. «Я вважаю, що зараз не слід створювати Спеціальний трибунал, повністю відокремлений від МКС. Це було б помилкою. Нам потрібна міжнародна юрисдикція, про що нещодавно підтвердила заява, підтримана Асоціацією правників України», – зазначив професор.
На думку пана Кеттіна, було б ідеально, якби цей договір, що створює Спеціальний трибунал, схвалила як додатковий протокол до Римського статуту Асамблея держав-учасниць Римського статуту. Щоб бути універсальним і взаємно посилювати мандат МКС, його також мають прийняти як додатковий протокол до Римського статуту.
Тим часом звичайно, Україна повинна ратифікувати Римський статут.
Професор Кеттін також відповів на кілька запитань під час сесії та поділився своїми думками щодо деяких тем. Наприклад, одна з них прозвучала так: «Які практичні шляхи переслідування та притягнення до відповідальності російських військових злочинців? Чи достатньо робить українська влада і що ще вона може зробити? Як українське суспільство може ефективно сприяти цьому процесу?»
«Зроблено було багато, особливо в плані координації з колегами у вимірі міжнародної відповідальності. Що можна зробити ще, так це отримати більше міжнародної підтримки для кращого зв’язку індивідуальних санкцій із зусиллями щодо запровадження та сприяння кримінальному правосуддю. Крім того, якби Україна приєдналася до МКС як повноцінна держава, вона могла б обирати суддів і брати участь у процесах ухвалення рішень, пов’язаних зі зміною злочину агресії. Бути частиною Римського статуту слугувало б гарантією від повторення в майбутньому та сильною передумовою для інтеграції в ЄС», — заявив пан Кеттін.
Авторка: Христина Жевлакова, стажерка Центру громадянських свобод.
