З 15 по 19 липня у Києві проходив Український тиждень міжнародного кримінального правосуддя, організований Центром громадянських свобод. П’ятий рік поспіль цей цикл подій збирає юристів, міжнародників, представників громадянського суспільства та державних інституцій. Фокус-темою цього року стало питання «Як розірвати коло безкарності?»
Однією з ключових подій тижня стала конференція «Десять років міжнародних російських злочинів в Україні: яка стратегія веде до справедливості?». Публікуємо найважливіше із другої панелі конференції з темою «Українська стратегія покарання російських міжнародних злочинів: чи існує вона сьогодні та якою вона має бути завтра?».
Понад десять років Росія здійснює міжнародні воєнні злочини на території України. Не зважаючи на визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС) та активну співпрацю з ним, а також на реєстрацію офісом генерального прокурора понад 136 000 фактів воєнних злочинів і злочинів агресії, стратегія покарання воєнних злочинців залишається фрагментарною. Україна досі не ратифікувала Римський статут, а національне законодавство в багатьох аспектах не відповідає міжнародному праву.
Учасники й учасниці дискусії обговорили те, які виклики стоять перед українською судовою системою в розслідуванні воєнних злочинів, чи є в України стратегія покарання воєнних злочинців і якою вона повинна бути.
Модератором панелі став Костянтин Задоя, експерт Центру громадянських свобод, кандидат юридичних наук. Спікерами та спікерками стали: Роман Романов, директор програми «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження»; Вікторія Мозгова, національна консультантка Фонду ООН у галузі народонаселення, кандидатка юридичних наук; Арьє Мора, менеджер комунікацій та адвокації Української правової консультативної групи; Микола Хавронюк, професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права НаУКМА (онлайн) та Ірина Марчук, професорка, докторка права Копенгагенського університету (онлайн).
Поточний стан української стратегії
Як зауважив Роман Романов, початок російської агресії проти України у 2014 році не запустив стратегічної роботи з наближення законодавства України до норм міжнародного права та створення правових рамок для розслідування міжнародних злочинів Росії. Цей період можна розглядати як етап побудови спроможностей української правової системи. У вузьких колах почалися дискусії про застосування міжнародного гуманітарного і кримінального права, ратифікацію Римського статуту, розвивалося експертне середовище, розпочалася співпраця з Міжнародним кримінальним судом (МКС).
Проте повномасштабне вторгнення РФ у 2022 році змінило динаміку процесів. Завдяки масовому зверненню великої групи країн МКС розпочав повноцінне провадження. Україна почала активно документувати воєнні злочини та нашвидкуруч розглядати перші судові справи, а на міжнародному рівні заявила про необхідність притягнення Росії до відповідальності за злочин агресії.
Водночас на думку фахівця, важливо реалістично оцінювати національні та міжнародні спроможності щодо задоволення запиту України на справедливість. Міжнародна правова спільнота вже тривалий час працює над створенням універсальної правової рамки покарання воєнних злочинів у всьому світі. Україна, на жаль, зробила деякі стратегічно програшні рішення в цьому процесі, такі як відтягування ратифікації Римського статуту та незалученість до міжнародних груп з напрацювання правової рамки щодо злочинів проти миру. Іншою проблемою є невідповідність українського кримінального законодавства нормам міжнародного права, зокрема відсутність згадок про злочини проти людяності та недосконалість статті 438 Кримінального кодексу України щодо покарання за міжнародні злочини.
Відповідно, Україні необхідно розуміти на якій основі шукати консенсус із міжнародною спільнотою і більш системно підходити до формування стратегії покарання винних у воєнних злочинах.
Стратегічні кроки
Про те якою повинна бути стратегія детально розповіла Ірина Марчук: «Стратегія — це живий документ, який адаптується до викликів сьогодення, але важливо, щоб вона будувалася на фундаменті, який вистоїть випробування часом, адже до міжнародних злочинів не застосовуються терміни давності.»
Докторка права виділила такі складові успішної стратегії притягнення винних до відповідальності:
- Правове підґрунтя, а саме ратифікація Римського статуту та приведення національного законодавства у відповідність із міжнародними стандартами.
- Наявність належних та достатніх людських ресурсів. Потрібно пріоритезувати розподіл ресурсів для розслідування міжнародних злочинів, оскільки нинішня система кримінальної юстиції перевантажена.
- Наявність технологічних можливостей. Україні потрібно залучати сучасні технологічні ресурси, включаючи штучний інтелект, для обробки масивної доказової бази, а також професійне програмне забезпечення для архівації та збереження доказів.
- Інституційна спроможність. Необхідне створення спеціалізованих механізмів, судових палат, а також ad hoc трибуналу із залученням міжнародного компонента.
- Забезпечення справедливого судового процесу на національному рівні в провадженнях, які стосуються міжнародних злочинів.
- Захист прав потерпілих через надання належної правової, психологічної та інших видів допомоги для вразливих категорій населення.
- Питання репарацій постраждалим міжнародних злочинів. Створення єдиного компенсаційного механізму на основі реєстру відшкодування збитків.
- Прозорість процесу відправлення правосуддя, та зрозуміла комунікація з міжнародною публікою.
- Створення загального ресурсу про національні судові процеси, судові процеси ініційовані в Європі за принципом універсальної юрисдикції та поточні процеси в МКС.
Вдосконалення національного законодавства та міжнародна співпраця
Продовжуючи обговорення, Вікторія Мозгова наголосила, що побудова стратегії наразі в жахливому стані й ініціюється переважно «знизу» завдяки ініціативі громадських та міжнародних організацій, тоді як на національному рівні немає чіткого розуміння дій та системного бачення.
Правозахисниця зауважила, що 90 % опрацювання міжнародних злочинів РФ — це завдання України і воно покладається саме на українську судову систему. Але паралельно з національною політикою судочинства потрібно вибудовувати й міжнародну стратегію, включаючи участь у міжнародних судах (ООН, МКС, ЄСПЛ, на морських трибуналах тощо). Україна має бути послідовною в представленні та кваліфікації доказів, щоб національна та міжнародна правова рамка не суперечила одна одній, адже Україна зараз слугує прикладом для міжнародної правової спільноти з напрацювання рамки покарання за воєнні злочини.
Микола Хавронюк підкреслив, що з початком повномасштабної війни кількість облікованих порушень законів та звичаїв війни, передбачених статею 438 Кримінального кодексу України зросла в понад 300 разів порівняно з попереднім 2021 роком.
«У 2022 році порушення законів та звичаїв війни становили близько 17 %, а у 2023 — 13 % від усього масиву облікованих кримінальних правопорушень. Таким чином ⅙ усього державного правоохоронного й судового ресурсу мала би спрямовуватися на протидію цим злочинам. Але до суду було направлено лише десятки відповідних проваджень із десятків тисяч облікованих щороку. Засуджено було лише 7 і 33 особи у 2022 та 2023 роках відповідно.»
Ці дані свідчать про недостатню ефективність чинного кримінального кодексу щодо притягнення до відповідальності за міжнародні злочини. Відповідно професор зазначив такі можливі шляхи вдосконалення національного законодавства:
Перше: Зміни до статті 438 ККУ, а саме вилучення згадки про міжнародні договори, що дозволить ширше застосовувати статтю, зважаючи на те, що Україна станом на зараз не визнала всіх необхідних міжнародних договорів. Втім, цей шлях не вирішує таких проблем, як внесення необхідних згадок про злочини проти людяності, та відповідальність командирів.
Друге: Введення окремого закону щодо відповідальності за міжнародні злочини на основі проєкту нового Кримінального кодексу.
Арьє Мора додав, що для успішної стратегії, яка б відповідала реальним викликам, необхідно провести оцінку потреб, а саме проаналізувати стан архітектури правосуддя та визначити конкретні потреби для її посилення. У цьому контексті експерт згадав про релевантне дослідження Української правової консультативної групи.
Шляхи вдосконалення національного кримінального законодавства
Учасники дискусії висловили різні думки стосовно можливих напрямів вдосконалення кримінального законодавства., Як шляхи розвʼязання проблеми згадувалися відновлення зусиль щодо підписання Закону 2689 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права, прискорення руху законопроєкту 7290 про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України та підготовка проєкту закону, який би співіснував з Кримінальним кодексом України. Основна увага має бути зосереджена на змісті законодавчих змін, а не на їхній законодавчій формі.
Усі учасники наголосили на необхідності розуміння чіткої стратегії та внесення змін до законодавства відповідно до цієї стратегії. А також неодноразово підкреслили, що одним з найважливіших аспектів цієї стратегії є завершення ратифікації Римського статуту.
Інструменти проваджень in absentia
Інструмент заочних проваджень є цінним з огляду на можливість збереження доказової бази, як зазначила Ірина Марчук. Однак, необхідно забезпечити право особи на повний перегляд справи та якісний захист. Це необхідно, щоб уникнути потенційних скарг до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) про порушення принципів справедливого судочинства.
На завершення дискусії Роман Романов висловив думку, що важливо зупинити пошук ідеальних рішень і зосередитися на проблемах, які потребують негайного вирішення. Він зазначив, що слід звернути увагу на результати вже розпочатих процесів і продовжувати працювати над їх вдосконаленням.
Авторка: Марія Мельник, волонтерка Центру громадянських свобод.
