16 липня у Києві в межах Українського тижня міжнародного кримінального правосуддя відбулася Q&A сесія на тему «Проєктуючи справедливість: академічний вимір гармонізації кримінального законодавства України з міжнародним кримінальним правом». Обговорення присвячене оцінці гармонізації національного та міжнародного кримінального права та пошуку потенційних перешкод у цьому процесі. До дискусії долучилися Микола Пашковський, старший науковий співробітник НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса НАПрН України, кандидат юридичних наук, та Микола Хавронюк, професор кафедри кримінального та кримінального процесуального права НаУКМА, доктор юридичних наук. Модерував обговорення Костянтин Задоя, експерт Центру громадянських свобод, кандидат юридичних наук, професор кафедри кримінально-правової політики та кримінального права КНУ імені Тараса Шевченка.
Перше питання полягало в оцінці рівня гармонізації кримінального законодавства України з міжнародним кримінальним правом станом на червень 2026 року, який респонденти опитування, що проводилося організаторами конференції поміж її модераторів та спікерів,оцінили як середній.
Микола Хавронюк, відповідаючи на це запитання, оцінює рівень гармонізації як низький, оскільки невелика кількість експертів серйозно займалася цим питанням. На його думку, брак розуміння Загальної частини кримінального права спричинив розрив у розумінні міжнародного кримінального права та звичайного кримінального права.
Микола Пашковський погодився з цією оцінкою рівня гармонізації. Насамперед Україна виконала «базовий рівень», за якого Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за основні міжнародні злочини. У подальшому необхідно наблизити зміст цих статей Кримінального кодексу до відповідних положень сучасного міжнародного кримінального права. Крім цього, підкреслює Микола Пашковський, слід вирізнити мету та критерії досягнення гармонізації. На його думку, мета гармонізації має полягати передусім у забезпеченні умов комплементарної діяльності України: національне законодавство має передбачати кримінальну відповідальність за основні міжнародні злочини, а Україна має бути здатна розслідувати їхнє вчинення та переслідувати за них. Крім цього, гармонізація вимагає інституційних змін: з 2019 року такі зміни відбуваються через створення спеціального департаменту. До того ж, додає Микола Пашковський, у гармонізації кримінального законодавства з міжнародним кримінальним правом зацікавлені не лише слідчі й прокурори, а й судді та адвокати: коли всі учасники кримінального провадження розуміють правила кваліфікації і правила, за якими здійснюється судочинство, їхня робота полегшується та покращується. Микола Пашковський підкреслює: “Мова йде про зміну правосвідомості, правової культури; потрібно, щоб правозастосувачі розуміли не лише текст, а й взагалі ідею цього законодавства”. Критерії гармонізації виокремлюють не лише всередині України, а й зовні, зокрема, міжнародні урядові та неурядові організації. Микола Пашковський узагальнює: “За 10 років ми наблизилися до старту та нарешті починаємо гармонізацію”.
Друге питання стосувалося того, наскільки традиції українського кримінального права є перешкодою для його гармонізації з міжнародним кримінальним правом.
Микола Пашковський вважає, що традиції переважно не є перешкодою для гармонізації – скоріше стимулом для уважного ставлення до відповідних положень міжнародного кримінального права. Такими перешкодами є, по-перше, моноджерельність кримінального законодавства України. По-друге, це традиційний погляд на склад злочину як чотирьохелементну аналітичну структуру, у яку складно помістити контекстуальну складову. Водночас практика застосування статті 438 Кримінального кодексу подолала цю умовну перешкоду – тобто вона не є нездоланною. По-третє, це різне значення деяких категорій в міжнародних злочинах. До прикладу, “напад” міститься в складі злочину розбою в національному праві, як застосування зброї в міжнародному гуманітарному праві та інший у злочинах проти людяності. Зрештою, на думку Миколи Пашковського, у традиціях кримінального права України немає перешкод до гармонізації – є певні тимчасові труднощі.
Микола Хавронюк, відповідаючи на це запитання, загалом погоджується із переважною відсутністю перешкод до гармонізації. На його думку, у національному законодавстві та міжнародному кримінальному праві є Загальна частина: це і питання юрисдикції, і питання дії закону в часі та за колом осіб, і обставини, що виключають протиправність діяння, співучасті. Крім цього, елементи складу злочину також є: суб’єкт і суб’єктивна сторона згадані, хоч і в іншому формулюванні. Таким чином, це не є перешкодою для гармонізації. До того ж, як і Статут Міжнародного кримінального суду в міжнародному кримінальному праві, Кримінальний кодекс України не є єдиним джерелом кримінального права. Джерелами українського кримінального права також є закони, які стосуються запобігання корупції та домашнього насильства, низка рішень Конституційного Суду України. Так само положення міжнародного кримінального права відображені в рішеннях спеціальних трибуналів, інших договорах і протоколах. Микола Хавронюк також додає, що наразі Україна перебуває на етапі гармонізації законодавства не лише з міжнародним кримінальним правом, а й з правом ЄС: жодних проблем у цій сфері немає.
Третє питання пов’язане з особливостями міжнародного кримінального права, що можуть стати на заваді гармонізації з ним кримінального права України. Респонденти опитування вважають, що вони переважно не є перешкодою.
Микола Хавронюк та Микола Пашковський також не вважають, що положення міжнародного кримінального права містять перешкоди для гармонізації з ним національного кримінального права . На думку Миколи Пашковського, перевага існування міжнародного кримінального права в тому, що воно слугує орієнтиром для розвитку національного кримінального права. Окремі характеристики міжнародного кримінального права усе-таки ускладнюють цей процес: передусім багатоджерельність і специфіка укладення міжнародних договорів шляхом консенсусу. Міжнародне кримінальне право є також вторинним правовим режимом, спрямованим на дотримання первинного – міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини тощо. Тому чимало понять «кочують» з цих галузей до міжнародного кримінального, а потім і до національного права.
Ще одна об’єктивна складність пов’язана з тим, що міжнародне кримінальне право розвивається через діяльність міжнародних кримінальних судів і трибуналів, які утворюють кілька юрисдикційних режимів міжнародного кримінального права. Наприклад, категорія злочинів, охоплених юрисдикцією Нюрнберзького трибуналу, спосіб встановлення його юрисдикції та специфіка його функціонування абсолютно відрізняються від юрисдикції Югославського чи Руандійського трибуналу. І відрізняється від римської системи, заснованої на Статуті Міжнародного кримінального суду. Тому слід враховувати, який саме зразок є основою для гармонізації. Наразі в Україні базовим орієнтиром є Статут Міжнародного кримінального суду, а також зміни, які відбулися в міжнародному кримінальному праві з моменту ухвалення Статуту в 1998 році. Микола Пашковський відзначає: “Це творчий процес. Немає жодних перешкод для того, щоб привести національне законодавство у розумну відповідність із міжнародним кримінальним правом”.
Микола Хавронюк також додає, що національне та міжнародне кримінальне право не є протилежностями. Ці системи взаємодоповнюють та взаємозбагачують одна одну. Наприклад, у Римському статуті згадуються загальні принципи кримінального права – nullum crimen sine lege, non bis in idem та інші. Зі свого боку робоча група з розробки нового Кримінального кодексу України чимало запозичила зі Статуту для проєкту кодексу.
Учасники Q&A сесії поставили запитання спікерам стосовно межі досягнення гармонізації національного та міжнародного кримінального права. Микола Хавронюк зауважує, що гармонізація триватиме, доки розвиватиметься практика міжнародного кримінального права.
На думку Миколи Пашковського, гармонізація насамперед є постійним процесом. Зрештою, міжнародне кримінальне право функціонує як спільна мова для боротьби з найтяжчими міжнародними злочинами. Тому наявність спільних визначень із кримінальним законодавством України забезпечує переслідування за вчинення цих злочинів.
До дискусії також долучився Микола Гнатовський, суддя Європейського суду з прав людини, перший віцепрезидент Української асоціації міжнародного права, кандидат юридичних наук. На його думку, гармонізація – це процес, який не зупиняється автоматично із ухваленням відповідних актів законодавства, належна гармонізація вимагає застосування ухвалених актів згідно з вимогами міжнародного права.
Костянтин Задоя підсумовує: по-перше, гармонізація кримінального законодавства з міжнародним кримінальним правом – це неминуче обов’язкове явище, а не забаганка професорів і академіків. По-друге, ні в національному, ні в міжнародному кримінальному праві немає критичних перешкод для гармонізації.
Авторка матеріалу: Катерина Тамахіна, учасниця практичної програми Центру громадянських свобод.
Український тиждень міжнародного кримінального правосуддя — це цикл подій, який збирає довкола себе юристів, міжнародників, представників організацій громадянського суспільства та державних інституцій. Протягом всього тижня відбуваються конференції, лекції, воркшопи, вебінари, презентації та обговорення. Цей захід фінансується Європейським Союзом. Його зміст є виключно відповідальністю Центру громадянських свобод і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
