У межах Українського тижня міжнародного кримінального правосуддя, організованого Центром громадянських свобод, відбулася панельна дискусія «Поширюючи справедливість: зовнішній вимір гармонізації кримінального законодавства України з міжнародним кримінальним правом».
У дискусії взяли участь науковці та міжнародні експерти, які оцінили прогрес і виклики після ратифікації Україною Римського статуту. Вони також обговорили яку роль відіграє національне законодавство у притягненні до відповідальності за злочини, вчинені під час війни Росії проти України.
Гармонізація під час війни
Відкриваючи дискусію, Сергій Дрозач, старший керівник програм представництва IDLO в Україні, зазначив, що досвід України є унікальним. Уже понад десять років Україна працює над гармонізацією свого кримінального законодавства з міжнародним кримінальним правом. Цей процес проходив у різних політичних умовах, а починаючи з 2014 року, в умовах російської агресії.
Сьогодні гармонізація вже не є лише законодавчою реформою. Вона безпосередньо пов’язана з розслідуванням міжнародних злочинів, виконанням зобов’язань за Римським статутом та наближенням України до стандартів верховенства права, необхідних для вступу до Європейського Союзу.
Сергій Дрозач запропонував обговорити два головні питання: чи є український досвід унікальним і як війна впливає на реформу кримінального законодавства. Від відповідей на ці питання залежить міжнародна співпраця та ефективність притягнення винних до відповідальності.
Довгий шлях до імплементації Римського статуту
Маттіас Нойнер, старший радник EUAM Ukraine з питань розслідування міжнародних злочинів, представив історію законодавчих змін — від підписання Україною Римського статуту у 2000 році до важливих змін, ухвалених у 2024 році.
Він пояснив, що цей процес був непростим. За цей час було підготовлено кілька законопроєктів, серед яких законопроєкт №2689, який Верховна Рада ухвалила, але він так і не набув чинності. Наступні законодавчі ініціативи по-різному підходили до таких питань, як відповідальність командирів, що стало предметом активних дискусій між українськими та міжнародними експертами.
Переломним став 2024 рік, коли Україна ратифікувала Римський статут і внесла зміни до Кримінального кодексу, запровадивши злочини проти людяності та посиливши положення про відповідальність командирів. Водночас Маттіас Нойнер наголосив, що робота ще не завершена. Попри важливі зміни, Україна ще не повністю привела положення про воєнні злочини у відповідність до міжнародного кримінального права.
Він також розповів про спільну роботу над новими законодавчими змінами за участю Офісу Генерального прокурора, українських експертів та міжнародних партнерів, зокрема Atrocity Crimes Advisory Group. За його словами, цей процес показав конструктивний діалог і взаємний обмін професійними позиціями.
Чому важливо повністю врегулювати воєнні злочини
Продовжуючи дискусію, Тамар Томашвілі, старша експертка IDLO з міжнародного гуманітарного права, наголосила, що детальне визначення воєнних злочинів у законодавстві важливе не лише з юридичної точки зору, але й для ефективного здійснення правосуддя.
Вона зазначила, що ситуація в Україні є водночас унікальною та схожою на досвід інших держав. Такі країни, як Вірменія та Колумбія, також проходили тривалий процес імплементації міжнародного кримінального права в умовах складних політичних і безпекових викликів. Проте Україна відрізняється масштабом війни та необхідністю одночасно реформувати законодавство і розслідувати десятки тисяч можливих міжнародних злочинів.
За словами Томашвілі, чітке визначення воєнних злочинів у національному законодавстві забезпечує правову визначеність, полегшує роботу слідчих і прокурорів та допомагає судам розглядати складні справи.
Як поєднати нові норми з міжнародними стандартами
Однією з головних тем дискусії стали українські пропозиції щодо криміналізації дій, які ще прямо не визначені як воєнні злочини у Римському статуті, але відображають порушення, які відбуваються під час російської агресії.
Тамар Томашвілі зазначила, що держави можуть встановлювати відповідальність за додаткові порушення міжнародного гуманітарного права у своєму законодавстві. Водночас, вона закликала робити це так, щоб нові норми залишалися узгодженими з міжнародними стандартами та не створювали перешкод для міжнародної співпраці.
Вона пояснила, що значні відмінності між українським законодавством і міжнародним правом можуть ускладнювати екстрадицію, міжнародну правову допомогу та співпрацю з іноземними слідчими. Саме тому, на її думку, необхідно чітко визначати всі елементи кожного злочину.
Гармонізація як частина європейського майбутнього України
Продовжуючи тему законодавчих реформ, Тінна Голетіані, старша міжнародна експертка та керівниця компонента «Боротьба з міжнародними злочинами» проєкту ЄС «Право-Justice», зазначила, що гармонізація кримінального законодавства з міжнародним кримінальним правом — це набагато більше, ніж технічна зміна законів. Це ширша реформа, яка визначатиме роль України у міжнародній системі кримінального правосуддя.
За її словами, Україна сьогодні стикається з безпрецедентним викликом. Під час війни одночасно тривають десятки тисяч проваджень щодо воєнних злочинів, тому законодавчі зміни безпосередньо впливають на роботу слідчих, прокурорів і суддів.
Неповна гармонізація створює практичні труднощі. Правоохоронцям і судам доводиться працювати з різними правовими підходами, а відмінності між українським та міжнародним правом можуть ускладнювати оцінку доказів і міжнародну співпрацю.
Тінна Голетіані також підкреслила, що гармонізація є важливою частиною процесу вступу України до Європейського Союзу. Європейська Комісія неодноразово наголошувала, що повне узгодження із міжнародним кримінальним правом є складовою ширших реформ у сфері верховенства права.
Тому, за її словами, імплементація Римського статуту — це не лише виконання міжнародних зобов’язань, але й підтвердження відданості України правовим цінностям, які поділяє Європейський Союз.
Висновки
Підсумовуючи дискусію, Девід Донат-Каттін, ад’юнкт-професор Нью-Йоркського університету, розглянув українські законодавчі реформи у ширшому міжнародному контексті. На його думку, ці зміни є не лише реформою національного законодавства. Посилюючи механізми відповідальності за міжнародні злочини під час війни, Україна водночас захищає основні принципи сучасного міжнародного права.
Донат-Каттін зазначив, що окремі дії російської окупаційної влади, зокрема примусове нав’язування російського громадянства жителям окупованих територій, уже можуть підпадати під чинні категорії злочинів проти людяності, зокрема переслідування або «інші нелюдські діяння». На його думку, замість створення нових складів злочинів Україна може використовувати вже існуючі норми міжнародного кримінального права та сприяти їх подальшому розвитку через судову практику.
Учасники дискусії погодилися, що гармонізація кримінального законодавства України з міжнародним кримінальним правом є тривалим процесом. Водночас, ці реформи можуть не лише посилити систему правосуддя в Україні, але й зробити внесок у розвиток міжнародної практики розслідування та переслідування міжнародних злочинів.
Авторка матеріалу: Карина Шаліківська, стажерка Центру громадянських свобод.
Український тиждень міжнародного кримінального правосуддя — це цикл подій, який збирає довкола себе юристів, міжнародників, представників організацій громадянського суспільства та державних інституцій. Протягом всього тижня відбуваються конференції, лекції, воркшопи, вебінари, презентації та обговорення. Цей захід фінансується Європейським Союзом. Його зміст є виключно відповідальністю Центру громадянських свобод і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
